Путь к мечте...

Лісова пісня

Струнка береза розпустила віти,

Калина листям шепотить: «Весна!»

Верба та вільха одяглися в квіти.

Прокинулась від сну гаїв царівна:

Відчуло серце спів чарівний.

 То не земля співала, не весна.

«Весна ще так ніколи не співала!»

То вигравала у душі струна,

Любов’ю серце Мавки огортала.

 

Ромен-трава прикрасила чоло,

Роса краплиста змила сині очі,

Любов’ю тіло юнки так цвіло...

Горіло серце – вогник серед ночі.

 

Ти перший, хто пізнав цей квіт,

Хто цілував і пестив його вроду

І їй здавався життєдайним світ,

Що ллє в озера щастя чисту воду

 

Природа-мати у душі зростила

Тендітний пролісок чуття

І Мавку трепетно у путь благословила,

У світ людей, земного прожиття.

 

Царівною у зорянім вінку

Ступила до селянського обійстя.

Сама обрала долю нелегку –

В душі зів’яло калинове листя.

 

Любила Мавка всім єством своїм,

Кохала так, як ще ніхто у світі,

Весняно дивувалася пісням твоїм,

А ти душею не в весні – у літі.

 

Воно згасило зорі у вінку,

Пісні змінило на гіркі образи,

Струїло ними ту любов п’янку –

«Не можу жити, хочу вмерти зразу!

А як же він – беззахисний, сліпий

(Бо не побачив щастя у коханні нашім)?

Ні, світ душі моєї не німий –

Любов тобі врятує серця чашу.

                    

Хай п’є він з неї,

Зцілюється тілом...

А може, й серденько його розтане...

І сніг душі зійде врунистим зелом

Я вірю: ще весна в житті настане!»