06 квітень 2008

Одна хвилина мудрості

Люблю перечитуватиКнигу Енотоні де Мелло "Одна хвилина мудрості" (Збірник медитативних притч). Більше того, це одна з тих книг, яка дає відповіді на актуальні питання - коли є певні роздуми , відриваєш таку книгу навмання - і потрапляєш саме на ту відповідь, яка допомагає скласти моє уявлення в цілісну картину, здолати сумніви, абознайти довгоочікувану відповідь.
Ось дві притчі з цієї чудової книги

***
Один відвідувач просив Майстра взяти йоо до себе в учні, на що Майстер відповів:
-Можеш жити у мене, але не ставай моїм
послідовником. 
-
За ким же мені тоді прямувати?
-Ні за ким. Коли ти за ким-небудь прямуєш, збиваєшся з прямого, істинного Шляху

***
ПРИБУТТЯ
- Чи важкий шлях до просвітлення?
- Він і не важкий, і не легкий.
- Чому?
- Тому що нема ніякого шляху.
- Як же тоді дійти до цілі?
- Не потрібно нікуди йти. Це шлях без відстані. Припини йти, і ти досягнеш цілі...

25 березень 2008

"Добре це, чи погано - не знаю. То лиш Всевишній знає".

Притча, навіяна записом у блозі  Олени Жарій (прочитайте  обов'язково!!!). 

В одному гірському селищі жив мудрий чоловік, у якого був син. Що б не траплялося в житті, він завжди все сприймав спокійно.
Якось йому за заслуги подарували скакуна. Сусіди говорили йому :"Як добре, тобі подарували такого дорогого скакуна, який вартий бути в найкращих стайнях світу!"  А чоловік  спокійно відповів: "Добре це, чи погано - не знаю. То лиш Всевишній знає". Згодом його син, об,їжджаючи гарячого скакуна, впав і зламав ногу. Сусіди хитали головами і говорили: "Погано. Син молодий, а перелам такий складний - ще калікою може лишитись". На що мудрий чоловік спокійно відповідав: " Погано це, чи добре - не знаю. То лиш Всевишній знає".  
Згодом почалась у тому краю війна. Всіх юнаків селища забрали у військо, багато з них загинули. А юнака, який ще не зовсім одужав, залишили вдома. Сусіди стали говорити "Як добре, твій син залишився живий". У відповідь чоловік спокійно промовив лише одну фразу:
"Добре це, чи погано - не знаю. То лиш Всевишній знає".